У 1735 році Туреччина розпочала війну проти Росії. Російська армія 21 квітня 1736 року, перейшовши російсько-кримський кордон, увійшла у ногайські степи між річками Самара та Конські Води, і направилася до острова Хортиця. Острів був одним із найбільш зручних пунктів Півдня по водному шляху від баз постачання російської армії у верхів’ях Дніпра до місць майбутніх боїв на Низу. Підійшовши до річки Конські Води, частина армії відділилася, щоб зайняти острів Хортиця і створити там укріплений табір для можливої зимівлі. Відразу ж почалося спорудження оборонних укріплень на Хортиці. Влітку 1736 року було споруджено найпівденнішу лінію укріплень, що простягнулася від балки Шанцевої на сході до південного схилу балки Широкої на заході. Ця лінія складалася з чотирьох редутів, з'єднаних валами і ровами. Вона закривала доступ до місця майбутнього табору у північній частині Хортиці. Проте взимку 1736-1737 років табір не знадобився.
Епідемія чуми, що розпочалася влітку 1738 року, змусила російську армію припинити подальше ведення війни. Декілька полків залишилися на зимівлю на острові Хортиця, куди вони прибули наприкінці вересня 1738 року. Щоб облаштувати табір на зиму та забезпечити його неприступність, було зведено другу лінію укріплень, що складалася з восьми редутів, з'єднаних траншеями, які прикривалися низкою рогаток (переносних колод із набитими на них півтораметровими хрестовинами, на верхні кінці яких насаджувалися залізні наконечники). Шість редутів цієї лінії розташувалися строго зі сходу на захід від балки Ушвивої до балки Громушиної. Ще два редути було зведено дещо північніше, ближче до західного берега.
Після важкої зимівлі на Хортиці кількість солдат зменшилася на 509 осіб за рахунок померлих. Солдатів, що залишилися, 23 квітня 1739 року було відправлено для ведення воєнних дій у гирлі Дніпра. Сепаратний мир, укладений у вересні 1739 року, змусив російську армію залишити ворогові без бою всю територію у низов’ї Дніпра, яку було завойовано протягом трьох літних кампаній важким трудом воїнів і великими втратами російських солдат та запорозьких козаків. Пізно восени 1739 року Дніпровська флотилія в останній раз зупинилася на зимівлю біля берегів Хортиці. Для нового табору у північно-західній частині острова було збудовано ще одну лінію укріплень із десяти редутів, що простягнулися від Чорної скелі до балки Каракайки.
Основними елементами усіх ліній укріплень на острові Хортиця були замкнуті квадратні редути зі стороною 21 метр, а також рови і вали, що з’єднували їх. Висота валів була такою, що навіть у 1875 році, коли вони були вже суттєво розмиті, їх висота сягала трьох метрів. Глибина зовнішніх ровів перевищувала три метри. Усі лінії укріплень повністю або частково збереглися до наших днів, декілька редутів збереглися дуже добре, і чітко проглядаються на місцевості. На сьогоднішній день ці укріплення є цікавою пам'яткою військової фортифікації XVIII століття. Усі редути та з'єднувальні лінії відмічено жовтим кольором на інтерактивній карті острова Хортиця.
Два редути було реконструйовано для відтворення початкового вигляду укріплень. Один із них знаходиться біля Музею козацтва, інший – біля історико-культурного комплексу «Запорозька Січ». Обидва редути також належать до ліній укріплень російсько-турецької війни.
Під час війни додаткові укріплення також були споруджені на острові Байди та на території урочища Вирва на правому березі Старого Дніпра навпроти Хортиці. Окрім укріплень, до наших часів дійшли унікальні пам'ятки історії цієї війни, зокрема, судна, які стояли у берегів Хортиці під час суворої зимівлі російської армії. Деякі з них були знайдені археологами і підняті з дна Дніпра.