Боротьба зі Стихією: світлини, які ледь не коштували життя — Національний заповідник "Хортиця"

Гід по Хортиці у вас в кишені

Мобільний додаток

  • Працює будь-де без доступу до мережі!
  • Ілюстровані розповіді про понад 150 цікавих місць, пам’яток історії та природи
  • Пішохідні, велосипедні та автомобільні маршрути між будь-якими точками
  • Навігація, пошук та всі об’єкти інфраструктури

Завантажити з Google Play

Виступ Січових козаків

Боротьба зі Стихією: світлини, які ледь не коштували життя

Боротьба зі Стихією: світлини, які ледь не коштували життя

Так сталося, що багато років тому в мене з’явилася пристрасть до зйомки нічних гроз. Почалося все досить незвично і майже випадково, і досить давно – однієї прекрасної літньої ночі з 4 на 5 серпня 2012 року. Того вечора під час прогулянки містом я потрапив під доволі сильну грозу, яка швидко вщухла. Повернувшись додому, я відправився гуляти на Хортицю на всю ніч, щоб зустріти світанок на Совутиній скелі під “Трьома мачтами”. Погода заспокоїлася, і на момент мого виходу з дому ніщо не натякало на неспокійну погоду – небо було зоряним, повітря наповненилося запахом свіжості й було практично нерухомим. “Знімати буде нічого” – подумав я, і не взяв з собою важку “дзеркалку”, обмежившись лише маленькою портативною фотокамерою.

Ближче до півночі я дійшов до місця ночівлі, і помітив на горизонті дивні спалахи. Вони виявилися блискавками від грози, що наближалася зі сходу, а через годину вона красиво нависла над обрієм, спалахуючи чудовими гіллястими блискавками, що відбивалися в спокійній дніпровській воді. Блискавки розрізали небо прямо над сусідніми “Трьома мачтами” на протилежному березі, і тут я зрозумів, що якби взяв “дзеркалку”, то повернувся б додому з найкращими на той момент знімками в моєму житті. Поєднання електроопор, блискавок і віддзеркалення їх у воді – неймовірне видовище. При цьому не було ані краплі дощу, над головою залишалося зоряне небо, не було навіть вітру. Зйомка могла бути ідеальною, але через власну лінь я втратив ці кадри назавжди… Або не назавжди?..

Ось таку світлину мені вдалося зробити на маленьку компактну камеру. З того моменту я прийняв рішення, що поки не повторю втрачену зйомку в хорошій якості, буду “полювати” за всіма нічними грозами. Так я став досить глибоко захоплюватися метеорологією, щоб навчитися розуміти погоду і швидше зловити потрібні грози на фото. Але цього виявилося мало. Йшли довгі місяці, а потім і роки, і стало зрозуміло, що нічні грози в нашій місцевості – явище дуже рідкісне, і часом можна чекати цілу весну і літо, і не впіймати жодної. Раз на кілька років вдавалося зробити фото, які за задумом трохи схожі на ту саму втрачену одного разу зйомку, але все це було не зовсім те. Полювання на грози тривало… 12 серпня 2012 року я зробив таку світлину двох електричних стихій – ліній електропередач та блискавок:


Через роки, десятки прочитаних книг, статей та публікацій, мій домашній комп’ютер щоліта перетворювався в центр спостереження за грозами. Супутникові знімки хмарності в реальному часі, радари грозовідміток, погодні моделі і сервіси з моніторингу атмосфери – все це допомагало швидко і точно відловлювати грозову активність в регіоні. Ось так виглядає екран мого комп’ютеру під час відслідковування грозової активності:


Погоня за Стихією ставала все серйознішою, аж до того, що пару раз на рік я в екстреному порядку навіть виїздив за межі області на авто, щоб зловити помічену на радарі потужну грозу. Прямо як у фільмах про мисливців за торнадо, тільки замість торнадо поки що – грози. В урожайні на грози роки виходили досить непогані зйомки в різних мальовничих локаціях. Ось, наприклад, гроза над нічною Бабуркою в перші хвилини літа 2017 року:



Грози над скелею Рогози, вид з Хортиці, 28 липня 2017 року


Блискавки над Трьома мачтами, Хортиця, 22 вересня 2017 року


Гроза над запорізьким яхт-клубом 28 червня 2018 року


Лінії електропередач на тлі грози 29 червня 2018 року

Але 2018 рік став найбільш вражаючим завдяки одній єдиній зйомці, яка запам’ятається на все життя.

Це сталося 29 червня 2018 року. Вдень погода була відносно спокійною, але під вечір в центрі міста мене зустріла дуже потужна стихія. Вітер при мені зламав кілька великих гілок на деревах, пил буквально стіною летів в очі, а за пару хвилин почалася дуже сильна і холодна злива з грозою. Небо вкрили дуже темні хмари:


Довелося терміново добиратися додому, щоб перечекати зливу, і вона досить швидко закінчилася якраз під час вечірніх сутінків, гроза пішла на північний захід. Але вже за півгодини почалося щось неймовірне. На місто насувалася величезна МКС (мезомасштабна конвективна система – по суті, ціла система величезних грозових хмар розміром з Запорізьку область). Щоб був зрозумілий масштаб, приведу скріншот з радару електроактивності атмосфери, на якому показано число ударів блискавки в поверхню землі за останню годину. Чим світліший квадрат, тим більш “свіжим” є розряд, білі щойно з’явилися, червоні – майже годину тому.


Проаналізувавши ще кілька параметрів атмосфери, я прийшов до висновку, що ніч буде дуже весела – назріває масштабна стихія. Рішення прийнято – швидко зібрати фототехніку, взяти велосипед і якомога швидше їхати на Хортицю, щоб почати зйомку вчасно. З огляду на швидкість руху грози, на все залишалося максимум 20 хвилин, з яких 18 їхати до місця зйомки по залитих зливою дорогах і стежках. Їхати довелося дуже, ну дуже швидко, і вже в дорозі прямо по курсу почали виблискувати величезні блискавки, мотивуючи крутити педалі ще швидше. Те, що почалося далі – привід написати цілу книгу.

Пізній вечір, Хортиця, район Наумової балки. Мокра трава висотою по коліно і вище, пориви вітру, що пронизують наскрізь. Дуже вологе повітря, від якого, незважаючи на середину літа, парує земля. Блискавки, що розрізають небо на шматки, гуркіт грому, який з кожною хвилиною стає все ближче і голосніше, на тлі якоїсь занадто зловісної тиші, якої не буває навіть о 3 годині ночі посеред зими в лісі. Ані на цьому, ані на протилежному березі – жодної живої душі, навіть рибалок не видно. Спуск по дуже слизькій стежці в балку на велосипеді на швидкості, яка за будь-якого необережного маневру відправить мене разом з повним рюкзаком фототехніки з урвища прямісінько в Старий Дніпро. Перші краплі дощу б’ють в обличчя, кожен їх удар об листя і воду чути, ніби з неба падають не краплі, а невеликі камінчики. Я на місці, на піщаному березі річки в балці, незважаючи на зливу приймаю рішення все ж виймати техніку і починати зйомку. Через 30 секунд збору починаю ловити блискавки, утримуючи над камерою і об’єктивом чохол-дощовик від наплічника. Злива посилюється, і тут – ВОНИ. Мабуть, найкрасивіші блискавки, які я коли-небудь бачив, потрапляють на фото. Швидко перевіряю чи вийшов кадр, захопленню немає меж, і азарт остаточно перемагає розум, натякаючи, що потрібно продовжувати знімати.


Але злива посилюється, погіршується видимість, техніка, рюкзак, велосипед і я починаємо промокати наскрізь. Головне завдання – зробити все, щоб краплі дощу не потрапили на об’єктив, одна єдина крапля може зіпсувати все зйомку на весь вечір. У відчайдушних спробах зробити кадри і не намочити лінзу я геть забуваю моніторити грозовий радар, не помічаючи, що епіцентр хмарної системи підкрався до мене впритул. Ще момент – і небо осяює спалах, що начисто засліплює мене, відразу за ним в долі секунди приходить удар грому, схожий на дуже потужний вибух. Дзвін у вухах, сліпота на пару секунд, і тут я розумію, що блискавка влучила прямісінько в сусідню скелю на протилежному березі, в 150 метрах від місця, де я стою біля самої води під високим сухим деревом з велосипедом і розкладеним на всю висоту металевим штативом з камерою на ньому. У цей момент стало дійсно страшно, я швидко дістав телефон, звірився з радаром і зрозумів, що в найближчі пару хвилин блискавки почнуть бити прямо сюди. Почалася евакуація, і, як виявилося, швидко скласти всю техніку під сильною зливою, та ще й не намочити її – не найпростіше завдання.

Досі я не розумію, яким чином вдалося на велосипеді під зливою здолати підйом з балки дуже слизьким стежками, по яких вже буквально текли річки. Одразу за підйомом очікував ще один не найпростіший шлях – вже під градом, що падав з неба, пробитися напролом крізь степ в бік покинутої комсомольської школи, щоб сховатися там від зливи, яка вже йшла стіною. І при цьому ще й не бути вбитим блискавками, які спалахували кожні 5-10 секунд. Мабуть, це було найстрашніше – їхати на велосипеді посеред степу на скелястій височині, де практично немає дерев. Кожен підйом міг стати останнім, і це додавало бажання їхати якомога швидше. Нарешті я якимось незрозумілим шляхом, який не зміг відтворити й дотепер, дістався комсомольської школи в тому її місці, де не був до цього жодного разу. Там було сухо і безпечно, нарешті з’явилася можливість перевірити техніку, велосипед та радар. Техніка виявилася неушкодженою та майже сухою, а ось велосипед постраждав – у вилки по дорозі відвалилися пильовики, всередину потрапила вода і дуже багато бруду, на ланцюг намотався цілий сніп трави, з коліс стирчало перекатиполе. Дивно – жодного проколу колеса, хоча в тій місцевості повно колючок (місцеві зрозуміють). Що стосується радару, він показував картину одночасно вражаючу і жахливу. Грозові хмари об’єдналися в ланцюжок, який закінчувався далеко в Азовському морі, і на той момент налічував вже 5 величезних хмар.


У цей момент якраз почала вщухати злива, гроза пішла на північ, і з’явилася можливість вийти на місцевість і озирнутися навкруги. У “вікні” між двома системами гроз стало тихо і спокійно, але з півдня вже наближалася чергова жесть. Прийнято рішення, що вже нема чого втрачати, треба знімати далі. Їду на скрипучому від води велосипеді до своєї улюбленої старої груші, щоб нарешті зняти блискавки з нею, про це я мріяв вже багато років. Можливість була просто ідеальною – чергова гроза підходила саме з потрібного боку, і вдалося зробити кадри мрії.

Минуло менше 10 хвилин, і знову почалася злива, грім ставав все голосніше, історія знов починалася спочатку. І знову не вдалося добігти до укриття вчасно. Під сильною зливою я вирішив не підніматися нагору, а швидко спуститися на “алюмінієвий” пляж і сховатися в одному з покинутих корпусів бази відпочинку ЗАлК. Але там, в покинутій будівлі… мирно смажила шашлики весела компанія! Опівночі, під час дикої грози з градом! Довелося шукати інше укриття, і сховатися під тентом одного з літніх кафе на березі. Саме звідти зроблена наступна світлина:


Потім була відчайдушна спроба вклинитися у “вікно” між другою та третьою грозою, та познімати блискавки на пляжі, але зйомка так і не відбулася – третя злива прийшла занадто швидко, і буквально без паузи накрила стіною все довкола. Довелося повернутися до укриття і спостерігати звідти, як вітер ламає величезні дерева, а блискавки б’ють в берег, де я стояв кілька хвилин тому. Пляж і територію бази відпочинку затопило вщент, пропала електрика і освітлення, а дорога стала схожою на невелику річку. У мене промокло все – одяг, взуття, техніка, фотосумка, весь рюкзак, велосипед явно потребував ремонту після поїздки крізь кущі під зливою. Телефон врятував повний водозахист, він працював, рятуючи свіжими даними з радарів та супутників. Потрібно повертатися додому, але радар явно дає зрозуміти, що попереду – четверта гроза, а за нею – п’ята. Все збулося з точністю до хвилин, слідом за коротким затишшям Хортицю накрила чергова злива зі шквальним вітром, грозою і градом. Ця злива була особливо довгою, а слідом прийшла ще одна, остання, яка закінчилася майже о третій годині ночі (або ранку).

Окремої розповіді заслуговує дорога додому. Дуже багато поламаних дерев, на дорогах потоки води подекуди буквально змивають велосипед, обірвані дроти, а на колись жвавій магістралі – жодної машини за увесь час. Асфальт парує хмарами, що пливуть над дорогою. Велосипед в дорозі кілька разів ламався, через воду вилка вже не підлягала відновленню, кілька разів злітав ланцюг, не працювали перемикачі передач, “пропадали” гальма. О пів на четверту ранку я нарешті доїхав додому, і практично до опівдня сушив техніку і все, що мав із собою в цю ніч. Вдома не було електрики, а значить не було й можливості подивитися, обробити та опублікувати світлини, зняті в найнезабутнішу грозову ніч у житті. Наступного дня на мене чекала подорож до Києва. Але це вже зовсім інша історія…

Олексій Толмачов

Гід по Хортиці у вас в кишені

Мобільний додаток

  • Працює будь-де без доступу до мережі!
  • Ілюстровані розповіді про понад 150 цікавих місць, пам’яток історії та природи
  • Пішохідні, велосипедні та автомобільні маршрути між будь-якими точками
  • Навігація, пошук та всі об’єкти інфраструктури

Завантажити з Google Play

Кемпінг Сагайдачний

RocknRope: роупджампінг, скелелазання, естремальні експедиції

Теплоходные экскурсии и аренда теплохода в Запорожье от компании Речной Трамвайчик

Куди піти

Театр козацького бою "Січові козаки" біля Запорозької Січі на Хортиці

Цікавий факт

Глибина Старого Дніпра напроти Хортиці в районі правобережної скелі Рогози становить 22 метри. Це – одне з найглибших місць на річці. Для порівняння – глибина русла Нового Дніпра в середньому становить 5-8 метрів.